Вервиця бірюзового кольору з Чудотворним медальйоном виконана з забарвленої яшми.  Довжина вервиці – 380 мм, 5 десятків.

Історія Чудотворного Медальйона розпочалася 27 листопада 1830 року, коли молодій кандидатці у згромадження Сестер милосердя св. Вікентія де Пауло, Катерині Ляборе, об’явилася Матір Божа. Під час цього об’явлення дівчина почула слова: «Постарайся зробити все для того, щоб був відлитий та поширений світом медальйон згідно ось цього зразка. Всі ті, хто його носитиме з довірою та вірою – отримають багато благодатей».

Свята Катерина побачила дві сторони медальйона. На аверсі була постать Марії з простягнутими до землі руками, з яких проливалося проміння, яке означає благодаті, що сходять на людей. Марію оточує напис: «О Маріє, без гріха первородного зачата, молись за нас, що до тебе прибігаємо». На реверсі знаходиться знак хреста, а під ним – літера «І» та «М» (Immaculata Maria – Непорочно Зачата Марія). Нижче знаходиться два серця – одне з терновим вінцем, а друге – з вінцем із троянд, прошите мечем. Вони символізують любов Ісуса і Марії до людей, які очікують благодаті.

Катерина не оголосила публічно про своє об’явлення, вона звірилася лише своєму духівнику, отцю Аладелю. Сама вона працювала у притулку в Парижі кухаркою та прачкою, займалася доглядом за коровами і була воротаркою. Лише після її смерті співсестри прочитали написаний нею за порадою сповідника опис об’явлень, і від того часу Медальйон, який незабаром назвали Чудодійним, почали носити на тілі як джерело благодаті.

Вервиця ручного плетіння до св. Юди Тадея “Апостол милосердя” виконана з молочного жадеїту. Довжина вервиці – 400 мм, 5 десятків.

Святий Тадей – апостол милосердя, опікун вбогих і сиріт, покривджених й засмучених. З життя святого Тадея знаємо, що, крім апостольських праць, виконував він також справи милосердні. Адже милосердя і любов ближнього відносяться не лише до тіла, але й до душі. Сказати добре слово чи потішити засмученого й покривдженого може найбільш убогий. Отже, якщо ми заможні – помагаймо бідним милостинею, а якщо ми самі у важкому матеріальному становищі – принесім промінь надії і потіхи там, де запанувала темнота, а тоді наша власна душа стане “немов південь, сіяючий сонячними променями”.