Роман ”Доки не маємо облич”, опублікований у 1956 році, вважається вершиною художньої творчості британського філософа та письменника Клайва Стейплза Люїса. Цей глибокий і психологічно напружений твір є оригінальною інтерпретацією відомого античного міту про Амура та Психею, поданою зовсім з іншого ракурсу.

Події твору розгортаються у суворому варварському царстві Ґлом і подаються від імені Оруал – старшої сестри Психеї та володарки цих земель. Протягом усього життя героїня приховує своє обличчя під густою вуаллю, ведучи безкомпромісну внутрішню війну з богами, яких вона звинувачує у жорстокості та зазіханні на її сестру.

Письменник майстерно переосмислює класичний сюжет, перетворюючи його на історію про руйнівну силу власницької любові та приховані під масками психологічні травми. Це драматичний заклик людської душі, яка прагне божественного правосуддя, але натомість змушена зіткнутися з гіркою правдою про власні вчинки та мотиви.

Цей шедевр інтелектуальної прози сам автор вважав своїм найвдалішим літературним здобутком. Особливої життєвості, емоційної точності та проникливості образ головної героїні набув завдяки дружині письменника – Джой Девідмен, яка виступила не лише суворою критикінею чернеток, а й фактичною співавторкою твору.

У центрі сюжету залишається вічне екзистенційне питання про те, чи здатна людина почути істинний голос вищих сил і пізнати себе. Відповідь на нього лежить через одкровення, яке стає можливим лише тоді, коли людина наважується зняти власні захисні серпанки.