“Забудьте все, що вас вчили в школі”, – знайома фраза всім, хто приходить в університет на 1 курс, чи не так? Сьогодні те ж можемо сказати про постать Лесі Українки. Ну, добре, не все варто забувати, але ось цей вистражданий образ письменниці “з народу”, що подавала нам пострадянська традиція, ще й досі закріпився в нашому розумінні творчості Лесі Українки.
Сьогодні – чудова нагода наново відкрити Лесю, тим більше, що в цьому нам допомагають нові книговидання. Одна з книг вам, напевно, добре відома – це “Апокриф: Чотири розмови про Лесю Українку” авторства Блаженнішого Святослава Шевчука та письменниці Оксани Забужко.
Придбати книгу можна на сайті крамниці. До 28 лютого на книгу діє спеціальна ціна.
Ділимося з вами цікавими уривками з книги, що зачепили та підштовхнули до роздумів:
Про особливу душу Лесі Українки
“…В чому я бачу ту особливість? Ті тексти, про які ми говоримо [“На полі крові” – ред.], належать до останнього періоду її життя. Це зрілий час її творчості, – а з іншого боку, це період надзвичайного болю, фізичного болю. Це є страждаюча особа, особа, яка шукає сенс у своїх власних екзистенційних стражданнях: і фізичних, і духовних, і інтелектуальних, і, скажемо так, національних. Може, в тому і проявляється й той особливий жіночий погляд на драму людської екзистенції”, – Блаженніший Святослав.
Про віру
“…Тут справді є драма, я би навіть сказав – болюча драма: знати Бога – і знати про Бога. Бо про Бога можна дуже багато прочитати і дуже багато довідатися, а от знати Його, з Ним познайомитися особисто, мати особистий стосунок – це є вершина християнського меседжу”, – Блаженніший Святослав.
Про любов
“Я думаю, в чому ще є драма Лесиної Міріам [у драматичній поемі “Одержима” – ред.], – це в тому, що її образ засвідчує любов до Месії, до конкретної особи Христа, який себе віддає. Але Міріам ніяк не може повязати ту свою любов до Нього з любовю до тих, за кого Він віддає своє життя”, – Блаженніший Святослав.
“Так! Це ж Він їй говорить: “Я їх казав любити”. І вона відповідає “А я люблю… не їх”, – Оксана Забужко.
Про жіночість
“Це сучасна ідеологія гендеру говорить, що стать – ніщо інше як соціальна роль, конструкт. Але бути інкою – це не виконувати суспільну роль, і це не є щось, що можна в будь-який момент змінити – на протилежну стать чи на якийсь інший вид гендеру чи сексуальної орієнтації. Це харизма, дар Божий, велика таємниця особи – бути жінкою, таємниця, яку потрібн овідкрити, реалізувати, збагнути. Тому жіноче начало, про яке ми говоримо, на мою думку, в уявленнях Лесі Українки абсолютно відмінне від гендерних теорій нашого часу чи, можливо, навіть від певних інтерпретацій фемінізму другої половини 20-го століття”, – Блаженніший Святослав.
З анотації:
Cкладні й глибоко драматичні стосунки Лесі Українки з християнством, котрі cтановлять ядро її зрілої творчості, ніколи ще не були предметом професійного богословського аналізу. Московська синодальна цензура забороняла твори письменниці «за безбожництво», радянська комуністична хвалила «за атеїзм» і водночас ті самі п’єси не допускала на сцену. Тож смисл тієї запеклої «релігійної війни», яку провадять герої Лесі Українки і вона сама з офіційною церквою, залишався для читача закритим. Аж до сьогодні, коли Предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук і письменниця Оксана Забужко зустрілись, щоб обмінятися думками про твори Лесі Українки на сюжети з євангельської та ранньохристиянської історії. Пропоноване видання містить записи чотирьох таких розмов, а також аналізовані тексти Лесі Українки в авторській редакції.
