284 рік до Р.Хр. Діоклетіан стає імператором Риму. Щоб зазначити у хроніках час, коли це сталося, його літописці вираховують час від заснування Риму. Здійснюють це за посередництвом спостереження за небесними світилами: сонцем, місяцем, зірками. Адже саме для цього ж вони дані? Однак, інші завойовані племена мають свої способи відліку часу. Літочислення розпочинається від знакових для них подій: потопу, землетрусу, війни, побудови міста, приходу до влади якогось правителя, початку олімпійських ігор (у греків), тощо. У повсякденні ж люди слідкують за часом у відповідності до природніх циклів: початок жнив та їхній кінець, перші заморозки, прихід весни, початок засівання полів, достигання тих чи інших плодів і т.д. Насправді, під час такого відліку часу дуже важко домовитися про майбутню зустріч. Адже у кожного своє розуміння початку весни, літа чи сезону жнив. Багато можливих зустрічей так і не відбулося.
Імператор не може пасивно спостерігати за таким станом справ. Порадившись із своїми придворними радниками, у 234 р. до Р.Хр. він підписує указ про запровадження «років Діоклетіана». Очевидно, що літочислення розпочинається із моменту початку його правління. Це був 10-місячний рік, який не відповідав астрономічному річному циклові, бо весняні свята щороку пересувалися: свято жнив поступово перемістилося з літа на зиму, а свято Бога Родючості — з осені на весну. Світлі голови розпочинають помічати невідповідність. І хоч не бажають образити велич імператора, у своїх розмовах відзначають потребу створення календаря – чіткого відліку часу. Досить планувати важливі зустрічі лише на день уперед!
46 рік до Р.Хр. Імператор Діоклетіан вже напів міфічна історична постать. Інколи люди на торговиці згадують його переслідування, жорстокість та міцний кулак, яким він все тримав у порядку. Натомість тепер мають нового амбіційного імператора – Гая Юлія Цезаря. Питання літочислення також турбує його голову. «Римляни завжди перемагають, але ніколи не знають, коли це трапилося», – неодноразово іронізував він до своїх радників. Один із них – грецький астроном Созіген. Правитель любить слухати його розповіді про небесні світила та про неймовірну періодичність у їхньому русі. Особливе зацікавлення імператора викликає сталість у настанні весняного та осіннього рівнодення. А чому би не рахувати дні у відповідності до цього? А що, якби створити таку систему відліку часу, яка покладе край невідомості та дозволить домовлятися про зустрічі більш точно та у дальшій перспективі? У таких розмовах із Сізогеном постає щось нове і цікаве: Цезар узгоджує тривалість року із сонячним календарем. «З 1 березня 45 року до Р.Хр. усі переходимо на новий календар! Це змінить докорінно Ваше життя і тепер Ваші зустрічі стануть безпроблемними та чіткими», – постановив імператор для усіх своїх підданих. Він встановив, що рік триває 365 із чвертю доби (365.25). Ці четвертинки діб рахували так: кожного четвертого року до календаря додавалася ще одна доба, і тривалість місяця лютого ставала не 29, а 30 діб.
Таке досягнення імператора не могло не відбитися у самому календарі. Календар розпочав носити його ім’я – Юліанський. Окрім того, його вшанували у латинській назві одного із місяців (тодішнього п’ятого) — Julius. Згодом, наступник Октавіан Август дещо виправив конструкцію високосного року, і восьмий місяць почав носити назву на його честь – Augustus. Однак, як так можна, щоб тривалість місяця теперішнього імператора була коротшою? Його постать є менш значною? У таких роздумах, щоб не осоромитися перед імператором-попередником, до місяця серпня Augustus додано один день. Ох, ці амбіції та конкуренція! Так серпень отримав також 31-й день, який взяли з кінця року — 29/30 лютого. Лютий натомість вкоротився й став тривати 28 днів звичайного року й 29 високосного.
Цей календар став справжнім здобутком. Зустрічі серед різних громадян імперії стали частішими, точнішими та визначеними у часі. Інші племена захоплювалися римлянами та їхніми звичаями. А календар викликав справжній ажіотаж. Усі прагнули рахувати дні так, як це роблять римляни. У 325 році Перший Нікейський собор затвердив цей календар як обов’язковий для всіх християнських країн. На той час, календар справді виглядав здобутком цивілізації та досконалим способом літочисленння. Ніхто не бачив похибок чи неточностей. Можливо, через те, що сам імператор був його засновником та промоутором?
Літо 1582 року. Ватиканські сади. Прогулюючись серед природи, папа Григорій XIII у своїй голові зайнятий розрахунками. Його непокоїть якесь незрозуміле та водночас очевидне зміщення дат Різдва та інших християнських свят. Щось не так із загальноприйнятим Юліанським календарем. Він якийсь недосконалий, а отже, варто спробувати його покращити. Ну, звичайно, ось де ховається відповідь: юліанський рік на 11 хвилин довший, аніж сонячний. Тепер порахуємо: ті «зайві» 11 хвилин за 128 років утворювали один «додатковий» день. Таким чином, за півтора тисячоліття календар відставав вже на десять реальних днів. Якщо й далі зволікати і нічого не робити, Різдво прийдеться святкувати весною. Тому 4 жовтня 1582 року Святіший Отець Григорій XIII запроваджує Григоріанський календар. Враховуючи неточності Юліанського календаря, середня тривалість року тепер становить 365 днів 5 годин 49 хвилин і 12 секунд. Нововведення папи призвело до того, що заради вирівняння похибки Юліанського календаря, одразу ж після 4 жовтня 1582 року настало 15 жовтня. Це поступово прийняли усі католицькі країни, а відтак – увесь світ. Адже усі прагнуть точності у плануванні своїх зустрічей.
2021 рік. Україна. Вже кілька років поспіль місяць грудень позначений дискусіями про «правильну» дату святкування Різдва Христового. Одні кажуть про 25 грудня, а інші – тільки 7 січня. Перші прагнуть відзначати початок Нового року вже після Різдва Христового, а другі – у межах Різдвяного посту. Пікантності дискусіям додає той факт, що велика кількість мігрантів у різні європейські країни вже розпочали святкування Різдва разом із жителями тих країн – 25 грудня. Адже 7 січня відзначають Різдво за старим стилем лише такі православні Церкви, як Російська, Єрусалимська, Сербська і Грузинська, а ще афонські монастирі та православні і греко-католики України. Це 25% християн світу. Ба більше, із кожним роком все більше громадян України розпочинають святкувати Різдво з усім світом. У цьому також посприяла держава, проголосивши не так давно 25 січня вихідним днем. Навіть у межах Української Греко-Католицької Церкви, яка є глобальною Церквою та представлена на чотирьох континентах, у різних точках світу парафії із благословення єпископів переходять на Григоріанський календар та відзначення Різдва 25 грудня. А з 1 вересня 2021 року увесь Апостольський екзархат для українців-католиків візантійського обряду в Італії перейшов на Григоріанський календар. То у чому ж полягає дискусія в Україні?
Справа у тому, що у повсякденному житті ми використовуємо більш точний Григоріанський календар. Ми плануємо свої зустрічі, творимо планери, подаємо заяви на відпустки на роботі чи бронюємо квитки на літак саме за Григоріанським календарем. Це сталося через Малу Раду Української Народної Республіки. Згідно прийнятого нею Закону 16 лютого 1918 року, цей день автоматично став 1 березня 1918 року. Із цього дня державним представникам у спілкуванні зі своїми колегами із інших країн не потрібно більше переводити дати із одного календаря на інший.
Натомість літургійний рік усіх Церков України, а також відзначення релігійних свят залишилося за старим Юліанським календарем. Тому святкування Різдва Христового 25 грудня – це Григоріанський календар, а 7 січня – це Юліанський календар. То ж що це все означає? Бажання більшої кількості свят призвело до двох дат Різдва в Україні? Ні, і ще раз ні. Різдво Христове має лише одну дату, і це – 25 грудня! От тільки 25 грудня за Юліанським календарем через його похибку в 11 хвилин сьогодні припадає на 7 січня. І це стосується не тільки Різдва, але й усіх церковних свят. Якщо і далі так триватиме, то з 2100 року, враховуючи все ту ж похибку в 11 хвилин, ми святкуватимемо Різдво не 7, але 8 січня. А так – і до Різдва навесні недалеко.
Майбутнє. Майбутнє твориться вже сьогодні. Апостольський екзархат в Італії, поодинокі парафіяльні спільноти у всьому світі зробили свій вибір на користь Григоріанського календаря і у відзначенні церковних свят. Це ж у свій час зробили Константинопольський (крім Афону), Александрійський, Антіохійський, Румунський та Кіпрський патріархати, Болгарська, Польська та Грецька православні церкви. Натомість в Україні ситуація виглядає дещо відмінно. За словами Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Святослава, в Україні прихильники переходу на Григоріанський календар та його противники перебувають у дискусії. На фоні багатьох штучних і не тільки розділів українського народу, існує боязнь стати причиною ще одного. «Питання реформи календаря – це питання, яке роз’єднує, а не єднає. І це кажуть представники і православних, і нашої Церкви. Тому я ще не бачу, щоб ми в найближчій перспективі в Україні зробили масштабну календарну реформу», – мовив нещодавно Предстоятель УГКЦ. І відтак додав:
«Тим, хто дуже хоче швидкої календарної реформи, кажуть: зачекайте, бо не всі встигають за вами. А тим, хто думає, що календар – це догма віри і щось недоторканне, кажуть, що це так. Не відставайте і ви».
Отож, сьогодні ми потребуємо виваженого ставлення та поваги до думки іншого, щоб взаємні протиріччя та стигматизації не ставали причиною неприйняття поступу та змін. Адже навіть традиція повинна бути не мертвою, але живою та відкритою.
Іван Вихор, Церковна інтернет-крамниця УГКЦ
